Відділ освіти Краснопільської селищної ради

Інформація для батьків, педагогів, учнів

http://zolotiipivnik.in.ua/wp-content/uploads/2017/01/pershiy-1.pngПсихологічна підготовка дитини до школи

 

Конкретними носіями всього того, чим має

володіти дитина впродовж свого життя,

є дорослі, які її виховують і навчають.

Д. Ельконін

 

 

  Виховання дитини починається від її народження. Якою вона виросте, значною мірою залежить від її батьків. Батьки в родині мають виконува­ти функції педагога: освітню (передача жит­тєво значущої інформації), виховну (засвоє­ння норм життя в людському суспільстві), розвивальну (підвищення індивідуального потенціалу).

Вступ до школи — переломний мо­мент у житті дитини. Він пов'язаний з но­вим типом стосунків з оточенням (ровесни­ками й дорослими), новим видом основної діяльності (навчальної, а не ігрової).У житті дитини змінюється все: обов'язки, оточен­ня, режим. Це «кризовий період» у житті ди­тини, і ця «криза» виявляється у тому, що свої ігрові потреби дитина має задовольняти на­вчальними способами. Процес адаптації до шкільного життя у дітей триває по-різно­му — від 2 тижнів до 2—3 місяців (залежно від рівня їх готовності до школи, психофізіо­логічних особливостей та стану здоров'я). Вирішальну роль тут відіграє сформований у дошкільному віці рівень готовності до шко­ли, або «шкільної зрілості».

Шкільна зрілість виявляється у:

  1. Інтелектуальну готовність до навчання, що передбачає володіння ди­тиною певною кількістю знань про явища навколишнього середовища, уміння по­рівнювати, класифікувати та узагальнюва­ти ці знання, а також певний рівень роз­витку пізнавальних здібностей у дитини (мислення, пам'яті, сприймання, уяви, ува­ги);
  2. Мотиваційну готовність до навчання, що характеризується наявністю в дитини бажання навчатися, прагнення до діяльності.

Відсутність належної спрямованості на учіння спричиняє неспроможність дитини взяти на себе обов’язки школяра, піклуватися про свої навчальні успіхи, переживати невдачі.

  1.  Емоційно-вольову готовність дитини до навчання, що визначається  уміння регулювати свою поведінку в достатньо складних ситуаціях, пов’язаних із напруженням, переживанням.

  Основними показниками емоційно-вольової готовності є:

  • Сформованості психічних процесів – сприйняття, пам’яті, уваги тощо;
  • Уміння долати помірні труднощі;
  • Розвиток саморегуляції, навички самостійності;
  • Достатньо швидкий темп роботи;
  • Володіння основними правилами поведінки;
  • Уміння дитини правильно оцінити свою роботу.
  1. Соціальна готовність до навчання – уміння будувати взаємовідносини із  дорослими і ровесниками; психологічна готовність до школи; ставлення до дорослого, до ровесника, ставлення до самого себе.

Дослідники проблеми готовності дитини до навчання в школі вважають за необхідне проводити своєчасну діагностику психологічної готовності школяра як один із головних видів профілактики можливих труднощів в адаптації до школи, в навчанні й розвитку.

 

Рекомендації   батькам  майбутніх першокласників

 

  1. Необхідно  «забувати» про  те, що ваша дитина маленька. Давайте їй посильну роботу вдома, виз­начити коло її обов'язків. Робити  це м'яко: «Який ти в нас уже  великий, ми навіть можемо довірити тобі помити посуд».
  2. Залучати дитину до економ­ічних проблем родини. Поступово привчати порівнювати ціни, орі­єнтуватися в сімейному бюджеті (наприклад, дати гроші на хліб і на морозиво, коментуючи суму на той і на інший продукт).
  3. Поважати почуття й думки дитини. На скарги з боку навко­лишніх, навіть учителя або вихова­теля, відповідати: «Спасибі, ми обо­в'язково поговоримо на цю тему вдома».
  4. Навчати  дитину ділитися свої­ми проблемами: обговорювати з нею конфліктні ситуації, що виник­ли з однолітками і дорослими, щиро цікавитися її думками, тільки так ви зможете сформувати в неї правильну життєву позицію.
  5. Приділяти дитині якомога більше часу. Саме в дошкільні роки закладають­ся основи впевненості в собі та успішного мовного спілкування поза сім'єю. Від сту­пеня раннього мовного розвитку залежати­ме подальший процес розвитку дитини в школі.
  6. Постійно говорити з дитиною. Розвиток мовлення – запорука гар­ного навчання. Були в театрі (цирку, кінотеатрі)   нехай розповість, що більше всього сподобалося,  при цьому  слухайте уваж­но, ставити запитання, щоб дитина відчувала, що це вам цікаво.
  7.  Розвивати зв’язне мовлення дитини. Дитина успішно засвоює мову в той момент, коли дорослі слухають її, спілку­ються з нею, розмовляють. Виявляйте го­товність слухати. Якщо роль слухача вас втомлює, якщо ви поспішаєте, не забувай­те: терпіння, виявлене вами в дошкільний період, суттєво полегшить ваші проблеми в майбутньому. Для дитини ви зразок мовлення, адже діти вчаться мови, наслідуючи, слу­хаючи, спостерігаючи. Не забувайте, що мова та мовлення краще розвиваються в атмосфері спокою, безпеки та любові.
  8.  Заохочувати цікавість, допитливість і фантазії вашої дитини. Щодня читати дитині й обговорювати з нею прочитане.
  9. Відповідати на кожне запитання дитини. Тільки в цьому ви­падку її пізнавальний інтерес ніко­ли не вгасне. Заохочувати дитину ставити запитання, міркувати. Піклуватися про те, щоб у дитини були нові враження, про які вона могла б розповісти. Дитину, яка слухає, намагайтеся «перетворити» на дитину, яка ста­вить запитання: «Що?», «Навіщо?», «Чому?».
  10. Допомагайте дитині осягнути склад числа. Немає необхідності, щоб дитина механічно могла лічити до 100 і більше. Нехай вона рахує до 10 20, але їй вкрай необхідно розуміти, знати, з яких чисел можна скласти 5, а з яких  7 тощо. Це є основою понятійного розуміння основ арифметики, а не механічного запам'ято­вування.
  11. Працюйте з дитиною над розвитком її пам'яті, уваги, мислення. Для цього сьо­годні пропонується багато ігор, головоло­мок, задач у малюнках, лабіринтів тощо в різних періодичних та інших виданнях для дітей.
  12. Велику увагу приділяти фізичному розвитку, зокрема, розвитку моторики, спритних дій, шляхом пальчикових ігор,   роботи з глиною, пластиліном,    квасолею,  ґудзиками, паличками,  складанням мозаїки, складанням послідовних частин конструктора з дрібних деталей, малювання  та фарбування, роботи з ножицями та папером, соломкою, бісером, орігамі.
  13. Намагатися  хоч іноді диви­тися на світ очима вашої дитини. Бачити світ очима іншого — осно­ва для взаєморозуміння.
  14. Частіше хвалити вашу дитину. На скарги про те, що щось не ви­ходить, відповідати: «Вийде обо­в'язково, тільки потрібно ще раз спробувати». Формувати високий рівень домагань і самим вірити, що ваша дитина може все, потрібно тільки допомогти. Хвалити словом, усмішкою, ласкою й ніжністю.
  15. Будувати ваші взаємовідносини  з дитиною не на заборонах. Завжди пояснювати причини ваших вимог, якщо можливо, запропонувати аль­тернативу. Повага до дитини зараз фундамент шанобливого ставлення до вас тепер і в майбутньому.
  16. Запровадьте для дитини вдома єди­ний режим і обов'язково дотримуйтеся його виконання всіма членам родини.

 

Рекомендації   батькам для  підвищення рівня готовності   до навчання

 

  1. Приділяти велику увагу фізичному розвитку, зокрема, розвитку моторики, спритних дій. Залучати дитину до занять малюванням, штриховкою ( дбаючи  про правильну  постановку руки), ліпленням, плетивом, орігамі тощо. А тривале сидіння дитини за пар­тою в школі (3-4 години), тобто виключення з рухового режиму, треба компенсувати фізичними вправами на свіжому повітрі: ігри з м'ячем, біг, стрибки та ін. Потрібно пам'ятати, що перевантаження розумовими заняттями часто пов'язане з недостатньою фізичною діяльністю.
  2. Привчайте дитину спокійно сидіти і працювати протягом певного часу. Включайте в розпорядок дня найрізноманітніші заняття, чергуючи спокійну роботу за столом з рухливими іграми. Особливо це важливо для збудливої і рухливої дитини. Поступово вона звикне до того, що бешкетувати  можна  в  "галасливий" час. Це підготує до того , що в школі швидко звикне до  шкільного режиму.
  3. Розвивати зв’язне мовлення дитини. Дитина успішно засвоює мову в той момент, коли дорослі слухають її, спілку­ються з нею, розмовляють. Виявляйте го­товність слухати. Якщо роль слухача вас втомлює, якщо ви поспішаєте, не забувай­те: терпіння, виявлене вами до дитини, суттєво полегшить ваші проблеми в майбутньому. Для дитини ви зразок мовлення, адже діти вчаться мови, наслідуючи, слу­хаючи, спостерігаючи. Не забувайте, що мова та мовлення краще розвиваються в атмосфері спокою, безпеки та любові.
  4. Дуже важливо для дитини вміти висловлювати свої потреби в школі. Зазвичай члени родини  розуміють її з півслова або по виразу обличчя. Не варто чекати того ж від вчителя або однокласників. Привчайте дитину повідомляти про свої бажання словами, по можливості організовуйте такі ситуації, коли їй потрібно попросити про допомогу незнайомого дорослого або однолітка.
  5. Давати дитині практикувати у встановленні нових контактів з метою розширення соціального кола спілкування (лікарня , магазин,  дитячий майданчик )
  6. Заохочувати цікавість, допитливість і фантазії вашої дитини. Щодня читати дитині й обговорювати з нею прочитане.
  7. Відповідати на кожне запитання дитини. Тільки в цьому ви­падку її пізнавальний інтерес ніко­ли не вгасне. Заохочувати дитину ставити запитання, міркувати. Піклуватися про те, щоб у дитини були нові враження, про які вона могла б розповісти. Дитину, яка слухає, намагайтеся «перетворити» на дитину, яка ста­вить запитання: «Що?», «Навіщо?», «Чому?».
  8. Працювати з дитиною над розвитком її пам'яті, уваги, мислення. Для цього сьо­годні пропонується багато ігор, головоло­мок, задач у малюнках, лабіринтів тощо в різних періодичних та інших виданнях для дітей.
  9. Допомагати дитині осягнути склад числа. Немає необхідності, щоб дитина механічно могла лічити до 100 і більше. Нехай вона рахує до 10 20, але їй вкрай необхідно розуміти, знати, з яких чисел можна скласти 5, а з яких 7 тощо. Це є основою понятійного розуміння основ арифметики, а не механічного запам'ято­вування.
  10. Ставити для себе та для дитини реальні завдання. Вести і спрямовувати, але не підштовхувати.

Якщо Ваша дитина потребує допомо­ги, спонукайте її до того, щоб вона сама знайшла шляхи розв'язання. Допомагати їй завдяки підказкам, які може привести до шляхів розв'язання, але не подавайте саме розв'язання.

  1. Забезпечувати дитині широкі можли­вості користування кожним із 5 відчуттів: вона повинна бачити, слухати, торкатися руками, куштувати на смак і відчувати різноманітні елементи навколишнього світу
  2. Забезпечувати всі можливості та умо­ви для повноцінної гри дитини. Гра — це її провідна діяльність, це її ро­бота. Л.Виготський зазначав: «Чим краще дитина грається, тим краще вона підготов­лена до навчання в школі».
  3. Відмовитися від завищення і  заниження само­оцінку дитини. Оцінювати її результати адекватно, і доводити це до її відома.
  4. Говорити, по можливості, якомога по­зитивніше про школу, вчителів та предме­ти. Вашій дитині досить того, що вона бо­реться зі своїми власними упередженими думками.
  5. Розмовляти з дитиною турботливим, підбадьорливим тоном, слухати її уважно, не перебиваючи
  6. Бути прикладом для дитини: нехай вона бачить, яке задоволення ви одержуєте від читання газет, книг, від трудової діяльності, від свідкування з людьми. З метою розвитку само регулятивних процесів намагатися, щоб дитина разом з вами щось робила по дому. Дитина повинна мати вдома певне доручення і відповідати за результат його виконання.
  7. Сприяти дитячій автономності (самостійності). Чим більше Ви вимагає­те її усіх сферах повсяк­денного життя, тим більше зможе ваша дитина працювати з почуттям відпові­дальності в шкільній сфері. Автономне  навчання є тією ціллю, в напрямку якої ви маєте працювати, тому що самостійність є найважливішим еле­ментом ефективного і тривалого процесу навчання. Хвалити свою дитину за са­мостійні дії, наприклад, за самостійне розпізнавання помилок.
  8. Давати вашій дитині більше само­стійності, не забирати у неї право на помилку, адже, виправляючи свої помил­ки, дитина вчиться. Краще порадити їй, як вчинити правильно, й обов'язково аргумен­тувати свої думки. Розкривати дитині на­слідки її майбутнього вчинку і потім надавати право вибору.
  9. Приймати дитину такою, якою вона є, зі всіма своїми вадами та чеснота­ми. Підкреслювати її сильні сторони, але її вчинки оцінювати об'єктивно. Оцінювати не саму дитину, а тільки її вчинок. Часті­ше хвалити дитину за її досягнення, по­рівнювати їх з попередніми досягненнями самої дитини, але ні в якому разі не з до­сягненнями інших дітей.
  10. Визнати здобутки дитини. Нада­вати перевагу похвалі (заохоченню), а не докорам. Похвалою та заохоченням Ви до­сягнете чогось набагато легше та краще, ніж ниттям, нагадуваннями і іншими по­караннями.
  11. Відмовтеся від  зави­щених вимоги до своєї дитини. Не робіть їх строгішими, ніж вимоги вчителів, наприклад,  виконання додаткових завдань. Необхідною умовою емоційно-вольо­вого розвитку дитини є спільність вимог до неї з боку всіх членів родини.
  12. Запровадити для дитини вдома єди­ний режим і обов'язково дотримуватися його виконання всіма членам родини.

 

 

         Рекомендації  вчителям початкових класів в      роботі з  шестирічними першокласниками

 

  1. Звертати увагу на мінімізацію зайвих подразників на уроці, постійно переключати увагу учнів з одного виду діяльності на інший, практикувати таку інтенсивність навчального процесу, яка не допускає пауз та очікувань у перерві між роботою, бо шестирічки ще неуважні і легко відволікаються
  2. При навчанні першокласників опиратися на дію кількох аналізаторів -зору, слуху, дотику - сприяє набагато кращому і довшому запам'ятовуванню інформації (використання опори, наочності).
  3. Провідною діяльністю для першокласників залишається рольова гра та гра з правилами. На уроках та в позаурочний час включати елементи гри в методику своєї роботи.
  4. З метою кращого запам'ятовування дітьми навчального матеріалу, використовувати   прийом     повторення      вголос необхідної    інформації.
  5. Розвивати психічну довільність першокласників через роботу із самосвідомістю дитини, тренування її зростаючих функцій. Найбільш ефективною діяльністю з розвитку довільності в навчальній роботі служить конструктивна діяльність, у першу чергу - конструювання, ліплення, аплікації. Конструювання за наочним зразком - перший етап формування довільності. Подальше удосконалення довільної саморегуляції здійснюється шляхом цілеспрямованого ускладнення умов діяльності. На наступному етапі можна запропонувати дитині аналогічну роботу, а якій зразком буде служити не реальний предмет, а його малюнок. Наступне ускладнення припускає конструювання за словесним описом, а потім і за власним задумом. Також для розвитку довільності використовують прийом «копіювання за зразком». Формувати позитивну шкільну мотивацію шляхом загальної позитивної спрямованості, цікавому викладенню матеріалу, пояснення мети виконання майбутньої роботи і т.д.
  6. Під час навчального дня передбачити можливості для «рухової розрядки»: заняття фізкультурою, фізкультхвилинки, вправи на релаксацію.
  7. Вік 6 років є сензитивним для засвоєння соціальних норм та правил, тому необхідно приділяти увагу формуванню моральних; принципів дітей на прикладах поведінки казкових героїв і т. д